Бог - Отець, який навчає нас смиренню

Будь-яка релігія, яку, до речі, Бог не засновував на цій землі, завжди прагне загнати людину до клітки, поставити її в таке становище, щоб її зломити, аби легше було нею маніпулювати. Релігія багато років підряд навіть не дозволяла людям мати вдома Біблію. Вважалося, що простий мирянин не має права ні мати вдома Біблію, ні читати її. Таке право мали лише священики, клір. Знаєте, чому? Щоб люди випадково не дочиталися до істини і не порівняли з нею реальне життя. Людьми, які не знали істини, легше було правити, їх легше було контролювати. Будь-яка релігія не зацікавлена в тому, щоб людина була щасливою; натомість, вона хоче, аби люди плакали, стогнали, смирялися… Існує навіть прислів’я, яке вигадала та ж релігія: «Якщо ти народився бідним, то багатим ніколи не станеш». Я абсолютно з тим не згоден, бо це проти Писання! У якій би ситуації людина не перебувала – у поганій, чи, навпаки, живе, як той пиріг у маслі, коли їй хочеться кращого – це нормально, тому що саме Бог заклав у людину це бажання – ХОТІТИ КРАЩОГО, і дана проповідь допоможе вам це побачити.

Ми сьогодні продовжимо говорити про природу і характер Бога-Отця, як нашого Батька. Коли Ісус ходив по цій землі, Він демонстрував тут характер Отця. І люди не могли цього вмістити, як і тих речей, які Він заявляв. Наприклад, прочитаємо Його простеньку заявку в Євангелії від Івана, у 14-му розділі, 7-му вірші: «І якби ви знали Мене, то ви знали б і Отця Мого, а віднині ви знаєте Його і бачили Його!» Він говорить, а люди того не вміщають! І навіть один із Його близьких учнів, Пилип, зрештою сказав: «Учителю, ну не можемо ми цього зрозуміти! Ну, врешті-решт, покажи нам Отця, чому Ти ховаєш Його від нас? Хіба Він така вже засекречена особистість? Ти нам так багато говориш, та ще й якимись загадками, і при цьому кажеш, що нам дано зрозуміти, а іншим не дано… І, хоча нам дано зрозуміти, ми НІЧОГО не розуміємо!» Ісус дивиться на нього і каже: «Пилипе, ну, Пилипе! Скільки часу Я серед вас, і ти не знаєш Мене?» Той думає про себе: «Та чого ж я не знаю? Я не про те питаю, Тебе-то я знаю!» А Ісус продовжує, ніби читаючи його думки: «Хто бачив Мене, той бачив Отця! Як же ти говориш – покажи нам Отця? Ти що, не віриш, що Я – в Отці, а Отець – в Мені? І слова, які Я вам кажу, не від Себе кажу, але Отець, який перебуває в Мені, Він творить діла! Вірте Мені, що Я – в Отці, і Отець – в Мені. А якщо не так, то хоч за самими ділами, які ви бачили, вірте Мені!» Тобто, Ісус переконував учнів, що Він є одно з Отцем. Знаєте, Ісус прийшов на цю землю продемонструвати, Хто такий Отець. Він не прийшов для того, щоб явити Себе. Він так і заявляв: «Я не прийшов на цю землю явити Себе! Я прийшов на цю землю, щоб розказати людям, Хто такий Отець і явити Собою Отця!» Ісус ніколи не ставив на передній план Себе, як особистість, а в усьому наголошував, що це є Його Отець! І ВСЕ ЙОГО СЛУЖІННЯ РОБИЛО ДЕМОНСТРАЦІЮ ТОГО, ХТО ТАКИЙ ОТЕЦЬ. І сьогодні я б хотів поговорити про природу смирення Отця, щоб ви побачили, чи то те смирення, до якого закликає людей релігія і якого вона їх навчила. Чи у Писанні Отця смирення має інше значення? І що це взагалі таке? І як Отець показав на Собі принцип смирення?

В Євангелії від Луки, у 14-му розділі, починаючи з 1-го вірша, записана одна історія: «І сталося, що Він прийшов у суботу в дім одного з начальників фарисейських спожити хліба», – бачите, Ісус мав друзів не тільки серед людей, які ходили до церкви (ну, це моя інтерпретація), а Його друзями були навіть безбожники. Фарисеї звали людей в оточенні Христа безбожниками, але у тих «безбожників», як їх називали фарисеї, було бажання пізнати Отця. Тому що вони не приймали фарисейської релігійної системи, та мали потребу в духовності. І в Христі вони бачили щось таке нове, свіже, якусь альтернативу тій фарисейській системі. Читаємо далі: «І ось один чоловік, хворий на водянку, постав перед Ним. І, звертаючись, Ісус сказав законникам і фарисеям: Чи дозволяється зцілювати в суботу? Вони ж мовчали». Ісус тут наперед обійшов ситуацію, бо знав, що вони звинуватять Його за те, що Він зцілить чоловіка в суботу. «І, доторкнувшись, Він зцілив його і відпустив. І, звертаючись в той час до них, Він сказав: Хіба хтось із вас, коли його осел або віл упаде в яму, не витягне його зараз і в день суботній? І не змогли Йому заперечити на це. І став говорити Він для запрошених притчу, коли помітив Він, як вони вибирали перші місця, і сказав їм…» Мова у даному уривку йде про якусь гостину, скоріше за все – бенкет, на який, разом з іншими людьми, було запрошено Ісуса. І дехто з тих, хто приходив, прагнув зайняти перші місця, аби бути на видноті. Помітивши це, Він сказав: «Коли тебе хто-небудь запросить на весілля, не сідай на перше місце, щоб не виявилось кого із запрошених ним почесніших за тебе, і щоб той, хто запросив тебе та його, підійшовши, не сказав би тобі: Поступися йому місцем! І тоді ти з соромом почнеш займати останнє місце. Але, коли тебе запросять, прийшовши, сідай на останнє місце, і тоді той, хто запросив тебе, він міг би сказати тобі: Друже, пересядь вище! Тоді тобі буде слава перед тими, хто сидить із тобою. Тому що всякий, хто підносить себе, буде принижений, а хто упокорює себе, піднесеться. Сказав же Він і тому, хто запросив Його: Коли справлятимеш обід або вечерю, не клич друзів своїх, ні братів, ні родичів, ні багатих сусідів, щоб і вони, запросивши тебе, не віддячили тобі. Але, коли ти справлятимеш бенкет, клич убогих, калік, кривих, сліпих, і будеш блаженний, тому що вони не зможуть тобі віддячити, бо буде воздано тобі у воскресіння праведних».

Давайте, поміркуємо над цим місцем із Писання. Фарисеї вимагали дотримання суботи, бо це був принцип релігії. День суботи у них був святим днем, який вони поставили навіть вище за саму людину. «Субота є понад усе!» По закону, субота була днем спокою. І дивіться, у чому була різниця: фарисеї хотіли, щоби люди дотримувалися суботи. А Ісус хотів, щоб люди реально в суботу отримали спокій. Не просто виконали обряд суботи, а щоб субота стала частиною їхнього життя, щоб вони жили в спокої. Можна виконати той обряд суботи, та не мати в своєму серці ніякого миру і бути абсолютно неспокійним. Ось прийшов чоловік, який був хворий на водянку, і він міг би виконати обряд суботи і залишитися хворим! Та з’явився Ісус Христос і дав цій людині спокій від хвороби, щоб вона більше не страждала на ту водянку. Розумієте різницю між системою релігії і тим, що хотів принести людям Ісус?

Сьогодні багато людей шукають на цій землі можливостей стати знаними, шанованими, величними, визнаними, аби їх шанували і виявили до них честь. З одного боку, це нормально – хотіти бути визнаним. Мати в собі бажання бути пошанованим, визнаним, бути в позиції, щоб люди тобі віддячували, хвалили тебе – це Богом спланована і закладена в людину потреба. Та для досягнення цього визнання є різні шляхи. І питання саме в тому, який шлях або метод обирає людина? Бо складається таке враження, що, на якомусь етапі свого життя, ми всі мали такий дурний вигляд – з одного боку, ми називали себе віруючими людьми, бо віримо в Бога, молимося до Нього, славимо і шукаємо Його, та виглядаємо так, ніби боремося з Богом, не довіряємо Йому у чомусь, а хочемо самі чогось досягнути. У чому ж суть цієї боротьби? Давайте, знову повернемося до початку і згадаємо Адама і Єву. Бог створив цих двох і поставив їх в унікальну позицію – вершиною всього! І Він хотів, щоб вони були величними, визнаними, бо вони насправді були вінцем усього Його творіння! У чому ж був гріх цих людей? Ми вже знаємо, що їх гріх полягав у тому, що вони не послухалися, або не повірили, та я вам відкрию ще одну грань: гріх був не в тому, що ці люди бажали величності, а в тому, що сатана переконав їх, що Бог не хотів їх такими зробити. Сатана вселив в них думку, що, якщо хочете бути величними, то вам треба щось зробити самостійно для того, щоб досягнути цієї величності: «Ось, візьми, з’їж цей плід, і відкриються тобі очі і ти станеш величним!» Насправді, Бог хотів зробити їх такими, і Він мав у планах, щоб вони були величними, були в позиції, були щасливими, визнаними, як вінець усього творіння! Та, замість того, щоб повірити Богові, що Він визнає їх і Своєю благодаттю зробить їх великими, вони вирішили, що їхньою відповідальністю є досягнення цієї величності власними зусиллями. Без Бога. Тому вони взяли і з’їли той плід. І відкрилися їм очі…

Знаєте, все людство і до сьогодні переживає трагічні наслідки цього вчинку у геометричній прогресії. Їх вибір мав просто катастрофічні наслідки. Взагалі, корінням будь-якого людського конфлікту на цій землі є невирішена проблема гордості. Там, де людина не впоралася зі своєю гордістю, там і конфлікт: щось зачіпає її амбіції і вона скипає. Людина хоче довести, що вона є хтось. Чоловік хоче довести, що він є головою сім’ї, що він – чоловік, а ти, жінко, – ніхто. Батько прагне довести дітям, що він батько, начальник доводить, що він начальник, і так далі… Бо щось зачіпає у ньому присутню гордість – причину кожного конфлікту. Замість того, щоб прийняти від Отця Його долю у своє життя, ми намагаємось здобути її своїми засобами – кулаком, словом (навіть не гребуючи використовувати при тому Писання), грошима, ще чимось… Людина будь-що намагається втримати свою позицію! У той же час я пригадую одну історію, яка трапилася із царем Давидом. Пам’ятаєте, коли він йшов у супроводі своїх воїнів, аж раптом з’являється чоловік, якого Біблія називає Семей. Він йшов і сміявся з Давида, і ще всіляко його обзивав. І Давидів помічник не витримав: «Дозволь мені, я зараз піду і просто приштрикну його до землі мечем!» Знаєте, що відповів Давид? «Ні, якщо Господь дозволив йому це робити, то хай він це робить, я буду терпіти». Є моменти, коли приходить рішення бути сильним, а є моменти, коли треба довіритися Богові і сказати: «Господи, що Ти хочеш зробити в цій ситуації? Можливо, Ти таким уроком хочеш допомогти мені позбутися всіх залишків моєї гордості, і через це хочеш зробити мене величним? Можливо, у моєму смиренні чогось не вистачає?» І є багато таких прикладів, навіть у Старому Заповіті можна знайти подібні історії.

У нашому житті все часто виглядає так, що ми боремося з Богом, наче Він проти нас! Бог-то хоче зробити нас величними, а ми думаємо, що Він цього не хоче і воюємо за свою величність, визнання і авторитет! А насправді боремося з Богом, Який кличе нас до смирення! А в чому суть смирення? Аби це з’ясувати, давайте, знову повернемося до Едемського саду. Бог-Отець є несотвореним, вічним, всемогутнім… Можна до безкінечності перераховувати, яким Він є. І от Він створив людину, як вінець усього Свого творіння, і поставив Себе на рівень цієї створеної людини, щоб мати із нею взаємини. Скажіть, невже Богові бракувало взаємин? Чи Йому чогось не вистачало у всесвіті? Звичайно, усього вистачало! Та Він поставив Себе на рівень людини, принизив Себе, і, більше того, дав цій людині свободу волевиявлення – прийняти, або ж відкинути Його! Лишень уявіть: адже Він міг так все зробити, що людина ніколи навіть і думки не припустила б, що вона має якесь інше право вибору. Це ми так часто чинимо: нам до того хочеться контролювати людей, щоб у них і права на власну думку не було. І це неправильно! А Бог і Себе, і людину поставив у наступну позицію: ти маєш право визнати Мене, чи Я насправді є твоїм Отцем? І, врешті-решт, створена Ним же людина Його не визнала. ОЦЕ Є СМИРЕННЯ БОГА-ОТЦЯ! Цей приклад демонструє нам той рівень взаємовідносин, якого ми повинні досягати між собою, у наших сім’ях – між чоловіками і жінками, батьками і дітьми, між парафіянами в церкві, між учнями в школі, на вулиці, всюди…

Смирення таїться у самому характері Бога, а релігія навчила нас думати, що смирення – це тоді, коли Бог хоче зломити тебе хворобою, сімейною ситуацією, хоче перегнути тебе через коліно, скрутити тебе – щоб ти був смиренний! Брехня диявольська! Бог ніколи нікого через коліно не ломить! І людських доль Він не ламає! Він прийшов, щоб збудувати людину, підняти її, зробити величною. Та при цьому Він каже: «У Мене є Свій план, Свій шлях! Довірся Мені! Коли ти будеш слідувати Моїм шляхом, ти, можливо, і переживатимеш утиски з боку людей, або якісь порожні слова, які хтось говоритиме на твою адресу, і перед кимось ти можеш бути приниженим, але у Мене є стіл і трапеза, щоб накрити її перед твоїми ворогами, і показати, хто ти для Мене є насправді! У Мене є той момент, коли Я зможу тебе підняти і показати перед усіма, хто ти є. У Мене є Свій шлях!»

У християнство сьогодні проникла дуже фальшива думка: що ти сам повинен боротися за свою долю і будувати її. Та у Бога для нас є Своя доля. Ми, звісно, повинні докладати максимум зусиль, та, можливо, на самому вирішальному етапі, таки маємо дозволити Богові сказати останнє слово: «Боже, нехай буде Твоя воля, а не моя!» Ісус Христос свого часу просив: «Господи, нехай мине Мене ця чаша!» У деякій мірі, у Гетсиманському саду була боротьба, Він не хотів цієї чаші і вже переживав страшну агонію смерті – піт, як краплі крові, стікав по Його обличчю… І Він молився: «Господи, нехай мине Мене ця чаша! Можливо, у Тебе є інший шлях…» Та закінчив Він словами: «Останнє слово за Тобою, Отче… Не Моя воля, а Твоя хай буде!» Подивіться на саму долю Христа – Він прийшов на цю землю і народився у хліві – хіба це не смирення? Пішов хреститися у річку Йордан, яка завжди є замулена, – а це хіба не було смиренням? Коли пішов у пустелю, Його там спокушав диявол – хіба це не було приниженням Сина Божого? А коли перебував серед народу, люди хотіли побити Його камінням – охоронців Він не мав і завжди намагався якось уникнути цього. Весь Його шлях і навіть смерть на Голгофі – хіба це не було смиренням? З іншого боку, були моменти, які робили Його величним – Він творив чудеса, зцілював хворих, люди тисячами ходили за Ним! Подивіться, яка йшла гра! В один день тисячі людей визнають Його, як Сина Божого, за Ним слідують учні, поклоняються Йому, люди називають Його пророком… У той же час знаходяться ті, які Його женуть і принижують…

Ісус знав, що Йому дарована Отцем особлива доля, яка полягала у тому, щоб Своїм життям, ходженням і природою явити Отця. Книга Відкриття засвідчує, що, пройшовши Свій шлях до кінця, Він був вознесений на троні вище всього. Навіть прийде такий час, що перед іменем Ісуса преклониться всяке коліно, і всякий язик визнає, що Він є Господь Бог. Бог-Отець превозніс Його вище всього, і, згідно Писання, разом із Ним Він приготував місце і для кожного з нас – сісти на троні слави! Тобто, Богом-Отцем при нашому створенні було закладено в нас це бажання – бути величними, і це є цілком нормально. Тому що Бог, зрештою, запланував, що кожен із нас сяде на престолі слави разом із Христом! Та тим важливішим є, яким саме шляхом ми добиваємося в житті цього визнання, почестей, і авторитету. Якщо ми будемо довірятися Богові і Його долі, і будемо казати: «Господь, нехай у моєму житті явиться Твоя доля! Прояви її! Можливо, це виглядає жорстоко у деяких ситуаціях, але прояви її!», ви знаєте, Бог буде нас возносити.

Особисто я у своєму житті неодноразово переживав таку історію. Припустімо, сьогодні на цьому служінні я був пошанований у якості батька, і мені був вручений букет. Можливо, хтось із батьків теж був би не проти отримати цього букета, і щоб вас так пошанували. І це нормально, що ви цього хочете. Ну, це було дано мені, тому що в даній ситуації у мене така роль. Ви мене пошанували, ви звертаєтеся до мене на «Ви», говорите мені «пастор» – і я у вас це дуже поважаю. З іншого боку, коли була сесія міської ради і вирішувалося питання ринку, знайшлася одна вчителька, яка при всій кількості депутатів і при міському голові так мене ображала, що, почуй ви це, вам би млосно стало! А поряд зі мною сидів католицький священик, який просто тримав мене за руку і втихомирював: «Спокійно, не переживайте, не обурюйтесь, не йдіть на дуель – у Бога є інший шлях, як дати і показати, хто є хто!» Це боротьба, і вона є в житті кожного з нас! Ви приходите на служіння – припустімо, ви є лідером того служіння, і вас поважають; та приходите додому, де на вас чекає ваш нехристиянин-чоловік, і він вас у цей же час принижує. Ми всі проходимо різний шлях, та я вам скажу одне: природа Бога полягає у тому, щоб нас не зломити, у той час як диявол і релігія прагнуть протилежного. Диявол хоче зломити людину, щоб їй було байдуже: хвалять її – вона не сприймає похвали, ганьблять її – їй все одно. Це є зломлені люди. І таке нерідко трапляється, і, на жаль, ми ще й самі беремо участь у таких процесах. Боронь Боже, щоб ми колись зайняли таку позицію – бути інструментом в руках диявола, щоб когось зломити, задавити, заточити до в’язниці. Натомість, ми повинні бути тими людьми, які вивільняють можливість, які дають людині надію, шанс піднятися, відчути приплив сили!

В одній книзі я зустрів цікаве пояснення того, чому Христос називав Себе живою водою. Ви знаєте, що вода має властивість затікати у найнижчі низини і заповнювати найнижчі місця. Вона завжди стікає на низ, і ніколи не тече нагору. І автор книги пояснював: «Оце є природа Христа – заповнювати самі найнижчі місця людини, у смиренні, щоб ці долини, за рахунок води, піднялися». Коли Христос приходить у наше життя і ми Йому дозволяємо: «Христос, займи в нас місце!», Він заповнює усі ці низини. Ми повинні навчитися тому, що Бог хоче для нас найкращого, ми повинні жити з іншими у нормальних взаєминах, як жив Він. Необхідно розвивати у собі Його природу і характер, віддавати себе в руки смиренного Бога. І наприкінці я вам хочу сказати – ІСНУЄ НАГОРОДА ЗА СМИРЕННЯ: ЦЕ ПОВАГА, ВИЗНАННЯ, ЧЕСТЬ. Я не маю на увазі, що вас аж до смерті супроводжуватиме повна слава і повне визнання. На цій землі буде все! Буде і визнання, і честь, і приниження. Я говорю про вічне життя. Частинка нашого земного життя – це є частинка буття у всесвіті. Існує нагорода за смирення: бути посадженим на престолі слави, вище всього, вище Ангелів, разом з Ісусом!

Сайт: http://heavens.com.ua/
Автор проповіді: Володимир Андрощук
Редактор: Наталія Тітко

Бог - Отець, який навчає нас смиреннюПроповеди

Бог - Отець, який навчає нас смиренню

Бог - Отець, який навчає нас смиренню
Проповеди